Зовнішні справи, серпень 2009 р.
Хоч як парадоксально, але в нас уже стало якоюсь перманентною потребою говорити про негативний імідж України. Мовляв, що поробиш – і політична круговерть, і фінансово-економічна криза, і газові війни, і корупційні скандали. Чи додає цей негатив нам сил і витривалості, чи робить нас мудрішими і щасливішими? Чи не краще подивитися на світ крізь призму позитиву. Адже добре відомо, що ні об’єктивності щастя, ні об’єктивності нещастя не існує взагалі. Є наше ставлення до життя. Ця єдина об’єктивність, яка, до речі, повністю залежить від нас, і робить із нас або оптимістичних дітей світла, або назавжди упосліджених дітей темряви. Ми хочемо вам розповісти про переможний марафон української поезії від Заходу до Сходу, про останні книжки відомої української поетеси і вченого, перекладача і культуролога, Заслуженого діяча мистецтв України, лауреата багатьох міжнародних премій Людмили Скирди. Її книжки сьогодні в світі видані англійською, німецькою, російською, грецькою, японською, арабською, італійською, корейською та іншими мовами. Людмила Скирда відповідає на запитання відомого українського поета і видавця, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, заслуженого діяча мистецтв України Петра Перебийноса. Сподіваємося, що діалог шановних авторів навчить нас бачити позитив у житті, цінувати його, радіти йому.
Петро Перебийніс: Людмило, весна цього року у Вашому житті була просто казковою. Ваші книжки вийшли в Кореї, Італії, ОАЕ, Греції. Як бачимо, розмови про кризу в українській поезії явно перебільшені. Як Ви самі оцінюєте це достоту цікаве явище, цей переможний поетичний марафон?
Людмила Скирда: З певністю можу сказати, що мої персональні заслуги в цьому мінімальні. Це інтерес насамперед до України. Україна стає дедалі цікавішою для світу, і саме тому мої книжки долали відстані в тисячі кілометрів так легко, ніби метелик перелітав із квітки на квітку. Хоча, справді, Ви маєте рацію – якийсь елемент дива тут все-таки присутній.
ПП: Щойно Ви повернулися з великого європейського туру. Розкажіть, будь ласка, про Ваші враження і нехай енергія Ваших успіхів поширюється на всіх наших читачів.
ЛС: Петре, Ви мислите, як справжній біоенергетик, що мені надзвичайно імпонує. У Японії, скажімо, немає нічого ціннішого та важливішого для процвітання і окремої людини, і країни, і навіть цілої планети, ніж добра вість. Це, по суті, єдиний енергетичний креатив у нашому житті після краси природи.
ПП: Тож давайте наслідувати цей чудовий приклад. З якою метою Ви відвідували Грецію?
ЛС: 27 квітня в Афінах відбулася презентація моєї книжки «Елліністичні елегії» грецькою мовою. Я надзвичайно вдячна нашим грецьким друзям за це незабутнє свято, за любов до України, за увагу.
ПП: А як відбувалася сама презентація?
ЛС: Цей вечір проходив у чудовому концертному залі Барона Кімона Раллі Пірейської асоціації. На презентації були присутні високі державні посадовці, духівництво, творча інтелігенція, дипломатичний корпус, а, головне, багато українців. Греко-українська Палата видала окрему афішу та програму цього вечора з текстами виступів учасників грецькою та українською мовами. Були запрошені майстри мистецтв – славетна співачка Електра Варга, піаністка Фофі Маньядакі і молода українська виконавиця Людмила Бондаренко. З доповіддю про мою творчість виступив професор Феодор Катсікарос. На вечері панувала хороша атмосфера доброзичливості та щирого захвату. І я, і керівники греко-української Палати – Герасімус Бугас і Іоанніс Поліхронопулос – були приємно вражені щирим інтересом греків до України. Я підписала понад сотні книжок, відповіла на безліч запитань, дала масу інтерв’ю. Це була перша імпреза сучасної української поезії в Греції, і, слід сказати, що вона пройшла досить успішно, оскільки більше 10 грецьких газет на неї добре прореагувало. І головне – ідея цієї акції належить Послові України в Греції Валерію Цибуху та раднику Посольства Наталії Косенко, за що я їм безмірно вдячна.
ПП: Красиво працюють українські дипломати! «Елліністичні елегії» – це книжка, судячи з назви, про Грецію? Як, яким чином Ви її написали?
ЛС: Сказати, що я написала книжку про Грецію, це не зовсім точно. Ця книжка з’явилася в результаті того, що протягом усього життя, від перших віршів і до сьогодні, у моїх творах періодично з’являються якісь елліністичні мотиви, ремінісценції, асоціації і т.п. Це некерований процес. Я схиляюсь, аби назвати його підсвідомим. Вочевидь, масив елліністичної культури ще на світанку мого життя так сильно зачарував юне романтичне серце, що впродовж років і років став якоюсь невід’ємною субстанцією, частиною чи моєї душі, чи мого інтелекту, чи взагалі інтуїції. Грецькі редактори книжок самі знаходили ці вірші й компанували збірку.
ПП: Не можу не процитувати чудове есе професора Катсікароса, який надзвичайно тонко наголошує саме на цих моментах, говорячи науковою мовою – явищах рецепції: «…Ця поезія нас гіпнотично вабить і кличе притаманними їй глибиною і вірністю класичному духу, проте без небезпеки захоплення класицистичним наслідуванням, що нерідко чатує на поетів, які пишуть про Грецію. Вона трансформує особистий досвід в поетичне усвідомлення світу, багате яскравими картинами життя і глибокими філософськими узагальненнями». Так, в першій частині збірки «Елліністичні Елегії», присвяченій спогадам про Крит, крім любові та глибокого захоплення Грецією, зокрема Критом, проявляються і особлива закоханість поетеси у острів, що дав початок Мінойській цивілізації, і її філлелінський дух, що зовсім не схожий на байронівську модель початкового поклоніння Античності та її подальшого нехтування («Гяур», 9–12: Tis Greece, but kiving Greece ni more). Варто зауважити, що елегійні вірші поетеси віддзеркалюють не тільки її особисте захоплення культурою, що стала колискою європейської цивілізації, а й її відданість елліністичній духовній традиції, яка ніколи не переривалася. Людмила Скирда поетизує не Грецію, яка існувала колись і якої сьогодні вже не існує, своїм поетичним оком вона охоплює всі позачасові аспекти, які з’єднують минуле та сьогодення, віддзеркалюють живу гуманістичну традицію, котра крізь Давнину і крізь Відродження збереглася до наших днів». Що не кажіть, а греки все-таки молодці! Знаєте, що вони спробували ще раз довести? Що елліністична культура подарувала світові таку неймовірну кількість Краси, такі незліченні масиви Знань, таку могутню Літературу, таку безсмертну Культуру, що й сьогодні ця божественна енергетика є невід’ємною складовою становлення кожної освітченої людини. Де Греція – де Україна… А невидимі ниті нас, вочевидь, єднають. Не згадуватимемо нині про пелазгів, але…
ЛС: Ви маєте цілковиту рацію, адже відомо, що не в політиці й не в економіці здійснюються високі духовні цілі суспільства, вони реалізуються тільки в культурі. Цивілізація та культура далеко не ідентичні поняття. Цивілізація забезпечує утилітарні комфорт і доцільність. Культура концентрує дух нації, створює певну символічну субстанцію, що, безперечно, має релігійні основи. Ось чому, хоч би на яких ракетах ми літали б, які б інтернет-мережі ловили б нас у свої сіті, великі культури завжди просякатимуть цивілізаційні шари і світитимуть нам, як сонце!
ПП: Важко з Вами не погодитися. А хто перекладав «Елліністичні елегії»?
ЛС: Олег Цибенко – наш співвітчизник, українець, живе близько двадцяти років у Греції. Він не лише блискучий перекладач, а й популярний грецький прозаїк. Його романи грецькою мовою розходяться великими накладами. Олег знає Грецію так глибоко, так проникливо відчуває красу цієї землі, так невтомно продовжує вивчати її історію і культуру, що сьогодні став у Греції одним із найдосвідченіших елліністів.
ПП: Я гадаю, що цю пристрасть Олега, його закоханість в Елладу можна зрозуміти. Колись славетний японець, Нобелівський лауреат Ясунарі Кавабата сказав: «Споглядання краси породжує величне почуття захвату і любові, і тоді слово «людина» звучить як слово «друг». От і наша людина стала другом чужої краси, але вся суть полягає в тому, що краса чужою не буває.
ЛС: Я на власному досвіді переконалася в справедливості цієї тези. Коли роками живеш далеко від Батьківщини, починаєш розуміти, що від ностальгії є лише одні ліки – краса. Краса – це завжди радість, завжди гармонія, завжди подарунок. Саме греки навчили Захід розуміти й цінувати красу. З 582 року до н.е. у Греції були запроваджені Дельфійські ігри – ігри у сфері мистецтва. Симптоматично, що вони проводилися на рівні з Олімпійськими. Цього року Дельфійські ігри відбудуться в корейському місті Чеджу. На іграх очікується півтори тисячі гостей з семидесяти країн світу. І мені надзвичайно приємно, що я отримала запрошення до участі у цьому Всесвітньому фестивалі мистецтв, отже, краси, де я виступлю у рамках двох програм із рецитаціями власних віршів у перекладі англійською мовою і доповіддю «Поезія у сучасному світі».
ПП: Після Греції Ви вилетіли до Парижа, де у Вас відбувся вечір в українському культурному центрі. Це була зустріч з українцями?
ЛС: Саме так. Не можу знайти слова, аби передати ту теплоту, ту увагу і любов, з якою мене зустріли наші співвітчизники, читали мої вірші, ставили цікаві неординарні запитання, розповідали про себе, жартували, сміялися, раділи. Відчуття світла не залишало мене кілька днів. Між нами панувала рідкісна злагода, що завжди править за фундамент для істинної гармонії. Про що це свідчить? Насамперед про те, що наші люди перебувають у прекрасній енергетичній формі, про моральне здоров’я, про духовність, про те, що ці люди не відірвались від України, вони залишаються, справді, українцями, і вони щомиті посилають Україні свою любов. А любов, як ніщо, відсвіжує енергетичний простір, любов – це колосальний конструктивний імпульс.
ПП: Якщо я Вас правильно зрозумів, Ви вбачаєте у четвертій хвилі міграції певний позитивний зміст?
ЛС: Я абсолютно переконана, що за умов сучасних інформаційних технологій наша еміграція перебуває у постійному контакті з Батьківщиною, що по суті кардинально змінює і емоційне, і інтелектуальне наповнення її життя на чужині. Отого трагізму стефаниківського «камінного хреста» в житті цих людей нема й бути не може. Вони вивчають іноземні мови, отримують професійні знання, прекрасно адаптуються в цивілізованому середовищі, поступово стають людьми «european thinking». Новий позитивний досвід, нові знання, нові заміри – все це так чи інакше потрапляє в Україну, проростає на національному ґрунті, дає свої позитивні плоди.
ПП: І ще важливий момент. Ці люди своєю чесною працею, м’яким характером, доброзичливістю, толерантністю, красою, кмітливістю, законнослухняністю, щирістю і добротою безперечно сприяють утвердженню позитивного образу українця в світі. А що Ви думаєте про можливість повернення цих людей додому, чи це, взагалі, можливо?
ЛС: Це цілком можливо, але не сьогодні й не завтра. Проблема полягає у правничому полі. Що не кажіть, а людина, яка провела кілька років за кордоном, від нашого правничого безладу кайфу не отримає, понад те, просто не зможе адаптуватись у наш соціум. Я переконана, що як тільки з’являться найменші ознаки налагодження порядку, розпочнеться процес повернення наших людей на Батьківщину й процес цей дасть колосальні продуктивні результати для країни.
ПП: А поки, що…
ЛС: А поки що люди гуртуються довкола наших культурних центрів, і це надзвичайно позитивне явище. Я відвідала українські культурні центри в Афінах і Парижі, і ще раз переконалася у тому, наскільки ці інституції потрібні за кордоном саме зараз. Недільні школи, гуртки, студії, зустрічі з цікавими людьми з Батьківщини, перегляди кінофільмів, виступи майстрів мистецтв, організація виставок, концертів і т.п. Вся ця колосальна робота покликана створити максимально можливі за умов чужої країни турботу, теплоту, увагу Батьківщини до своїх дітей.
ПП: Треба віддати належне нашим дипломатам, адже цю роботу, справді, важко переоцінити. І далі Ваш шлях лежав до Цюриха, якщо я не помиляюся?
ЛС: Саме так. Наприкінці червня на Цюріхському озері відбувся щорічний міжнародний фестиваль мистецтв, у рамках якого була презентована моя книжка «Квіти і метелики» італійською мовою, нещодавно видана в Римі.
ПП: Як цікаво складається Ваше життя! І Захід, і Схід, в буквальному значенні цих слів, стали Вашою творчою Батьківщиною. Перефразуючи Павла Тичину, скажу, що Ви, справді, володієте «аркодужним перевисання до народів». З великим задоволення довідався, що нещодавно вийшла Ваша книжка в Кореї.
ЛС: Спасибі, що Ви згадали мою корейську книжку, яка також з’явилася друком цієї весни завдяки зусиллям двох чудесних людей – професорів Хо Сун Чола (колишнього Посла Кореї в Україні) і Кім Сун Вонга (першого перекладача творів Тараса Шевченка в Кореї).
ПП: Я читав, що в Сеулі четвертого червня відбулася презентація цієї книжки, на якій виступаючі підкреслили, що «Сливовий дощ» – це перша книжка сучасного українського поета, перекладена в країні.
ЛС: Я, на жаль, у цей час була в Європі, і не змогла взяти участі в заході, але так саме, як і Ви, з преси довідалася, що на презентації моєї книжки були присутні й депутати Національної Асамблеї РК, і ректори університетів: «Хан’янг», «Ханкун», «Вонкванг», і кореспонденти газет: «Кйонгхянг сінмун», «Чунганг ільбо», «The Korea Herald», «The Korea Times» та одна з найбільших телекомпаній CBS і агентство новин «News». Та головне, на презентації були присутні всі українські студенти, які вивчають корейську мову.
ПП: Не знаю, що писали корейськомовні газети, а от в англомовній газеті «The Korea Times», я із задоволенням прочитав статтю, присвячену виходу Вашої книжки, відомого літератора Кім Се-джонг, який цитує славетний рядок Роберта Фроста – «Poetry is what gets lost in translation». Як Ви самі оцінюєте «якість» перекладів Ваших віршів корейською мовою?
ЛС: Мені складно відповісти, я не знаю корейської мови, але спеціалісти вважають переклади професора Кім Сунг Вонга просто досконалими. Всі автори усіх статей наголошують на моменті, який виказує, що переклад доніс найголовніший флер моїх віршів – українську духовність і орієнтальну чуттєвість.
ПП: А тому вихід «Сливового дощу» в чомусь все-таки закономірний. Ви пригадуєте естетичний постулат корейського мистецтва – ніщо не може бути прекраснішим за «чотирьох добродіїв»: квітів сливи, цвіту орхідеї, світла хризантем та енергії бамбука. Це і про Ваші вірші також: Квіти і птахи Чотирьох сезонів… У цьому світі Немає нічого Красивішого… А соціальні мотиви, а громадянська лірика.
ЛС: Я вже давно перестала сприймати соціально заангажоване мистецтво. Недавно в Парижі відвідала виставку українця Василя Кандинського, це не птахи чотирьох сезонів за формою, а за змістом – вони… Вільний політ, і фантазії, і емоцій, і духу… Дедалі більше хочеться жити в ритмі природи, любити її, обожнювати, черпати в ній і сили, і натхнення, адже все створене Богом – прекрасне! І найпрекрасніша – Україна!