Гао Ман: Людмило, щойно завершено роботу над перекладом Вашої книги про Китай китайською мовою. Хочу відзначити, що цей проект досить унікальний. Китай зараз є однією з найпопулярніших країн в інформаційному просторі світу. Колосальна кількість книг з’являється щорічно і у нас, і закордоном. Але книга віршів іноземного автора про Китай – це щось абсолютно інноваційне.
Людмила Скирда: Гао Мане, перш за все я хочу від усієї душі подякувати Вам за чудові переклади моїх віршів, за Ваші поради, за бесіди з Вами, за теплі слова на мою адресу, за високу честь, яку Ви, відомий літератор і художник Китаю, надали мені і моїй країні, здійснивши цю нелегку працю.
Бути перекладеним китайською мовою – це визнання і щастя для кожного поета нашої планети. Адже саме в Китаї вперше в світовій історії поезія здобулась на нечувано масштабний розвиток. «Ші Цзін» – найстародавніша пам’ятка китайської художньо-поетичної творчості, відіграла колосальну роль у розвитку літератур країн Далекого Сходу – Кореї і Японії. І сьогодні вона залишається неперевершеною поетичною вершиною світової літератури, а це зобов’язує …
Г.М.: Ваші книги перекладені англійською, російською, італійською, грецькою, корейською, японською, арабською, німецькою та іншими мовами народів світу. Я знаю, що напередодні приїзду до Китаю в деяких європейських країнах відбулись презентації Ваших книг, в яких Ви брали активну участь. Як визначити сьогодні стан поезії в світі? Чи бачите Ви продуктивну орієнтацію її розвитку? А може, існує явище стагнації?
Л.С.: Дякує за це складне, але надзвичайно важливе питання. Справа в тому, що моє життя склалося ніби з двох рівноцінних половин. Багато років я прожила в Європі – Австрія, ФРН, Франція, а початок ХХІ століття зустріла в Японії, а от тепер Китай.
Два дивовижних і несхожих світи, Схід і Захід, зустрілись в моєму житті, а відтак я отримала унікальну можливість вивчати і порівнювати.
Безперечно, поезія жива! Я переконана, що вона безсмертна, як і все прекрасне на нашій Землі. Але інформаційна революція зробила свою справу, акценти пріоритетів дещо змістились. Минули ті часи, коли вірші переписувались у зошити, вивчались на пам’ять, коли вечори поезії збирали тисячі слухачів.
Поезія сьогодні стала більш рафінованою і менш популярною, але це ні в якому разі не свідчить про застій, просто поезія знаходить нові форми існування.
Згадаємо Танський період в розвитку китайської поезії – колосальна кількість людей, що віршують, видатні генії Лі Бо, Ду Фу, Ван Вей, Мен Хао Жань. В антологію танської поезії, як ви знаєте, увійшло біля п’ятидесяти тисяч віршів, написаних більш ніж двома тисячами поетів. Подібних вершин і злетів в історії світової поезії я не знаю. Зрозуміло, що зараз багато що змінилось, але поезія, як і раніше, жива!
Г.М.: Коли я перекладав Ваші вірші, кожного разу не міг стримати щирого подиву – Ваші знання китайської культури, літератури, філософії просто вражають. Як прийшов Китай у Ваше життя?
Л.С.: О, це було так давно! В нашій сімейній бібліотеці я абсолютно випадково знайшла маленьку книжечку Лі Бо «Вибрана лірика». Ця книжечка була видана в Москві в 1956р., в прекрасних перекладах Олександра Гитовича. В цих віршах все було незвичайне – назви і теми, ритми і рими, реалії і географія. Одним словом – це був Китай у віртуозному виконанні поетичної флейти. Ця краса полонила мене назавжди.
Все своє життя я знаходжусь в якомусь, одній мені зрозумілому, зв’язку з Китаєм. Знання накопичувались дуже і дуже повільно. Оскільки я професійний літературознавець, у мене є особливий пієтет до систематики. Інформацію, що я її отримую, я ніби розкладаю на різні полички пам’яті. Так було і з Китаєм – окремо історія, філософія, мистецтво, література… А коли в знаннях порядок, до цього закликав ще Конфуцій, ними користуватись надзвичайно легко, вони просто з’являються в свідомості в потрібний момент.
Г.М.: Ви багато років прожили в Європі і стали прекрасним знавцем західної культури і літератури. В той самий час Схід, як Ви самі стверджуєте, також перебуває в межах Ваших духовних ареалів. Що б Ви могли сказати про відносини Сходу і Заходу, як відносини цивілізацій?
Л.С.: Перш за все, це різні, як Ви точно визначили, цивілізації. Захід дав людству дуже багато. Не буду перераховувать по пунктам. Скажу тільки, що рівень сучасного прогресу, це, безперечно, продукт інтелектуального потенціалу Заходу. Найхарактернішою рисою цього прогресу був прагматизм, який істотно обмежував духовні пориви. Ціннісні ідеали Заходу з його культом накопичення і фетишизацією грошей багато в чому розійшлись з християнською мораллю. Саме тому на Заході спостерігається певна енергетична і духовна втомленість. Вочевидь, невдовзі світ буде готовий для сприйняття нових ідей, свіжих енергій.
Ці ідеї, поза усяким сумнівом, сьогодні продукує, або, точніше сказати, репродукує, Схід. Особливо виразно планета відчула це в період кризи, коли Китай став єдиним генератором оптимізму для всього людства, оскільки підйом виробництва на тлі всезагального спаду просто не міг не вражати. Те, що сьогодні відбувається на Сході – в Південній Кореї, Індії, Японії, Монголії, поза усяким сумнівом, дарує віру і пропонує орієнтири.
Я абсолютно переконана, що ми стоїмо напередодні нового спірального оберту Сходу. В той самий час всі знають про тупикові проблеми Заходу. Це і демографічна проблема – різке падіння народжуваності, і екологічні проблеми, і проблеми моралі, що як найтісніше пов’язані з проблемами духовними. Відсутність сакральних цінностей на Заході вже сьогодні є надзвичайно серйозним викликом.
Г.М.: Чи не хочете Ви сказати, що Схід сьогодні володіє надзвичайно могутнім потенціалом?
Л.С.: Ви близькі до істини. У Сходу є чому повчитись сьогодні – а це значить ініціатива на його боці. Більше того, більшість Вчителів людства родом зі Сходу і вони неодмінно «повернуться». Так, як повернувся в Китай Конфуцій.
Г.М.: Я з величезним задоволенням перекладав Ваш цикл про Конфуція і думав – як ця українська поетеса, ця слов’янська душа, так глибоко і так тонко сприйняла стародавні ідеї. Чи не означає це, що Конфуцій зрозумілий, а значить потрібний сьогодні.
Л.С.: Безумовно, значить! Більше того, читаючи Конфуція я відчувала просто непоборне бажання розповсюджувати його думки мільйонними накладами. Хтось з мудреців сказав: «Гроші сприяють розвитку прогресу, для розквіту моралі потрібні Вчителі». З цим твердженням неможливо не погодитись.
Сьогодні, як ніколи, людство потребує вчителів, здатних вказати правильний, розумний шлях, допомогти повернути втрачені цінності, такі як родина, повага до природи, культ старших, дотримання золотої середини замість дикого накопичення, і тому подібне.
Конфуцій, безперечно, на часі. Я переконана, що його уроки здатні допомогти тим, хто збився зі Шляху.
Г.М.: Я з Вами згоден, адже невипадково сьогодні в світі спостерігається колосальний інтерес до ідей Конфуція. Хтось з чимось не погоджується, але відчувається, що в світі існує потреба щось міняти в кращий бік. Я теж нещодавно перечитував праці Кун Цзи. І на цей раз мене зацікавили його роздуми про роль мистецтва в житті і окремої людини, і держави в цілому.
Л.С.: «Втіху знаходжу в мистецтвах»: цей, можна сказати девіз Конфуцій проніс через все життя і заповідав нам. Мистецтво, а інакше кажучи – прекрасне, безумовно, повинно бути головним супровідником в житті людини. Ні багатство, ні слава, ні влада – а саме прекрасне. Те, що облагороджує людську душу, привносить духовний сенс в існування людини.
Мандруючи Китаєм, я захоплююсь чудовими, небаченої краси садами та парками. Кожного разу, коли прохожу по розписаній квітами та метеликами галереї, або коли стою в павільйоні над гладдю озера, я думаю про тих людей, які створили цю красу, про те, що вони, можливо, не усвідомлюючи цього, залишили нам не тільки красивий рукотворний ландшафт, але і в певній мірі «філософський трактат», який розповідає про світогляд, стан душі та розуму, естетичні смаки та вірування, духовні цінності та сприйняття життя, як щасливого блаженства в поєднанні з природою.
Г.М.: Так, Ваші вірші про Іхеюань просто чудові, але і цей парковий комплекс – теж унікальне явище світового значення.
Л.С.: Чудово, що по всьому Китаю розкидані «іхеюані» різних масштабів, але однаково чарівні, поетичні, унікальні. Як ці живі пам’ятники краси людської думки та фантазії дійшли до наших днів, – не раз думала я. І, нарешті, зрозуміла – вони не збереглись, а їх зберегли.
З найдавніших часів культ краси був найважливішою складовою національного характеру китайського народу. І саме це дало можливість зберегти те, що зберегти надзвичайно важко, а, може, і взагалі неможливо.
І навіщо далеко ходити за прикладами. На території нашого Посольства росла стара магнолія – величезне дерево, яке почало заважати руху автомобілів. Було вирішено прибрати його. Отримали дозвіл, викликали спеціальну службу. Очевидці розповідають, що коли підігнали відповідну техніку – було враження, що збираються будувати хмарочос – кран, платформа, екскаватори, вантажівки, самоскиди і т.д., і т.п. Магнолію охайно викопали, упакували, як дорогоцінність, і відвезли, аби пересадити в іншому парку. Оце таке дбайливе, я б сказала, тремтливе відношення до природи, безумовно говорить про багато речей, перш за все, про гарне ставлення до світу, до нашої Землі загалом, яка так постраждала від людського вандалізму.
Г.М.: Не можу з Вами не погодитись. Сьогодні уроки вчителів давності набувають особливого значення, і, як Ви точно сказали у своєму вірші, із циклу присвяченого Конфуцію, ця мудрість «працює» у сучасному Китаї.
Л.С.: Колись в юності я прочитала не пам’ятаю чий вислів: «Газети потрібно читати найсвіжіші, а книги – найдавніші». У мене – студентки – ці слова викликали протест: життя вирувало навкруги, стільки цікавого тоді друкували тодішні журнали, газети і тому подібне. Для мене іншого читання не існувало. Але зараз я дотримуюсь іншої думки, тому і Конфуцій, і Лао Цзи у мене постійно на письмовому столі, це моє улюблене читання, ну і, звичайно, ранкова China Daily.
Г.М.: Про Ваше ставлення до сучасного Китаю я не буду питать – вся Ваша книга – це пеан любові і захвату від зустрічі з ним. Мені надзвичайно цікаво, що Ви вважаєте головною складовою наших сьогоднішніх успіхів?
Л.С.: Я не боюсь здатись занадто прямолінійною, а тому відповім так, як думаю насправді. Процвітання Китаю – це результат мудрого керівництва країною. Чим довше я живу тут, тим глибше переконуюсь, що майбутнє Китаю перевершить всі наші сподівання – «China beyond the dreams!».
Г.М.: У Вас є вірш з такою назвою. Він присвячений талановитому і працелюбному китайському народу, в ім’я котрого і зусиллями котрого будується і сучасне, і майбутнє.
Л.С.: Останнім часом я багато думаю про великий китайський народ…Як природно, як органічно, він сприйняв обвал сучасних знань, відкриттів, технологій і залишився при цьому традиціоналістським в найвищому і позитивному розумінні цього слова. Загальна домінанта ціннісних орієнтацій фактично не змінилась – почуття обов’язку перед малою і великою родиною (державою) – залишається базовою істиною менталітету кожного, а відтак і сакральним фундаментом усієї Піднебесної. Така країна і такий народ будуть завжди разом, і будуть завжди щасливими!
