значок попередження
ВАШ БРАУЗЕР ЗАСТАРІЛИЙ!

Даний сайт використовує новітні технології Інтернету, тому він потребує сучаний, швидкий браузер!
Будь ласка, спробуйте, Firefox або Chrome!

Сьогодні,15 вересня святкує свій поважний ювілей відома українська письменниця, доктор філологічних наук, літературний критик, культуролог, перекладач, член Спілки письменників України, лауреат літературних премій імені Андрія Малишка, Григорія Сковороди, Володимира Винниченка, Івана Кошелівця, володаркою однієї з найвищих літературних італійських відзнак – золотою медаллю Medaglia d’oro — (Медалья д’оро) спілки «Данте Аліг’єрі», заслужений діяч мистецтв України – ЛЮДМИЛА СКИРДА.

«МЕНІ ІМПОНУЄ ПОСТІЙНИЙ ТВОРЧИЙ ПОШУК»

У травні 1984 року, завдяки відомій українській письменниці Світлані Йовенко, я мала нагоду познайомитись з письменницею і зробити з нею інтерв’ю для газети «Культура життя» про проблеми тодішнього телебачення «Критерії – популярності». Тема була обрана не випадково. Працюючи доцентом кафедри історії української літератури в Київському державному університеті, Людмила Скирда з 1984 була постійною ведучою культурологічної авторської програми на УТ «Живе слово». І, природно, що вона мала своє бачення щодо оцінювання телепередач, їх популярності вже з досвіду своє праці в телеефірі і вважала:

– Дивовижна можливість впливу телебачення на людину має використовуватися з найвищим коефіцієнтом корисної дії. Це вимагає значних творчих зусиль, високого професіоналізму, постійного ентузіазму. Мені імпонує постійний творчий пошук. Досвід свідчить, що знайти гарного ведучого дуже нелегко. У найпопулярніших передачах ведучі не змінюються десятиліттями (дивовижно, але не змінюються навіть зовні). З одного боку, це свідчить про справді вдалий вибір, а з другого – про створення на телебаченні всіх умов, необхідних для стабільної діяльності. Від цього виграє і передача, і ми з вами. Щодо специфіки телеамплуа ведучого, то, гадаю, зустрічаючися з яскравою індивідуальністю, легше помічаєш самобутнє, ніж спільне.

З Людмилою Михайлівною було приємно і цікаво говорити на різні життєві теми, оскільки коло її інтересів і знань було безмежним. Приваблива, розумна, елегантна, стильна, іронічна і дуже емоційна, її любили студенти, вона відразу привертала увагу своєю особливою відвертістю і щирістю у спілкуванні, а її щемлива поезія, зболеного серця западає в душу на все життя.

«БЕЗ МЕНЕ БУДЕ ДИХАТЬ УКРАЇНА, А Я БЕЗ НЕЇ ЗАДИХНУСЬ»

Її перші вірші були опубліковані в газеті “Літературна Україна” у 1962 році, коли вона була ще школяркою. А вже в 1963 році Людмила взяла участь у Всесоюзній нараді молодих письменників у Москві. У 1965 році виходить перша книга поетеси «Чекання», яка викликає захоплені відгуки в іноземній пресі та жорстку критику у радянській.Так, український літератор і громадський діяч, видавець патріотичного часопису «Смолоскип» у Канаді Осип Зінкевич у своїх мемуарах згадує: «Гортаючи газети і журнали з України, я зовсім принагідно натрапив на вірш Людмили Скирди «Живеш і раптом». Я захопився цим віршем. Починається словами: «Живеш і раптом непорозуміння…! і закінчується «Без мене буде дихать Україна, а я без України задихнусь». І так пише двадцятирічна студентка. Ставлю собі запитання: звідки вона така взялася? І знаходжу: з Кіровограда. Попрацював – на першу сторінку «Смолоскипа» за травень-червень даю цей вірш, а далі мою обширну статтю про неї та добірку її віршів».

Період романтичного ренесансу і відлиги тривав в Україні недовго. На всіх фронтах знову почала розгортатись боротьба з українським буржуазним націоналізмом. Цю вакханалію очолив емісар Кремля, секретар ЦК КПУ з ідеології Маланчук. Перший помічник Щербицького Віталій Врублевський у своїй книзі згадує: «Єдиним словом Маланчук дозволяв собі вирішувати долю письменника, журналіста, режисера, встановлюючи над ним власну особисту цензуру. Списки складались і весь час поповнювалися. Я умовив друзів, щоб вони їх принесли мені. Як з’ясувалося, в них уже значилося близько 20 чоловік: Драч, Скирда, Гуцало, Горлач, Симоненко, Вінграновський, Борис Олійник, Некрасов, Тельнюк, Ліна Костенко, Харчук, Леонід Коваленко, Дмитренко, Голобородько, Дзюба, Бердник, Куліш, Сільвестров, Ященко, Грабовський». Саме у зв’язку з цим списком тривалий час Людмилі Скирді було заборонено захищати кандидатську дисертацію, оскільки робота була присвячена творчості репресованого поета Євгена Плужника. Справу вдалося довести до логічного кінця тільки у 1974 році після зняття Маланчука з посади. У 1977 році поетесу приймають до Спілки письменників СРСР і цього ж року вона отримує наукове звання кандидата філологічних наук і посаду доцента.

А поетична збірка «Чекання» не тільки не загубилась серед книг славетних шістдесятників – Миколи Вінграновського, Ліни Костенко, Івана Драча, Бориса Олійника, Василя Симоненка, а й одразу зайняла своє особливе місце у літературному процесі. Вона презентувала своєрідну і талановиту урбаністичну лірику.

У цей же час в життя Людмили Скирди входять найяскравіші представники творчої інтелігенції України – художники Віктор Зарецький, Алла Горська, Григорій Гавриленко, Борис Плаксій, скульптори Макс Гельман, Микола Рапай, Михайло Грицюк, письменники Валерій Шевчук, Ірина Жиленко, Лесь Герасимчук, Дмитро Павличко, Микола Вінграновський, Юрій Щербак, кінорежисери Сергій Параджанов, Юрій Ільєнко, Леонід Осика, актори Наталя Лотоцька, Богдан Ступка, Лариса Кадочнікова, Марина Герасименко, Степан Олексенко.

ВІХИ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ

З 1988 року Людмила Скирда разом з чоловіком майже постійно перебувала за кордоном, де Юрій Костенко обіймав дипломатичні посади Постійного представника України при міжнародних організаціях, а відтак Надзвичайного і Повноважного Посла України у Австрійській Республіці. І я з цікавістю уважно слідкувала за її творчістю закордоном. Як людина творча Людмила Михайлівна і там вела активну культурницьку та творчу діяльність, спрямовану на налагодження дружніх контактів, читала лекції з української літератури, вела програми на австрійському телеканалі «ORF», присвячені Тарасу Шевченку, Лесі Українці, Івану Франку, Євгену Плужнику, Миколі Гоголю тощо. Дві окремі програми на «ORF» вперше було присвячено її творчості.

У 1994 році чоловіка Людмили Скирди було призначено Надзвичайним і Повноважним Послом України у ФРН і вона переїздить до Бонна, де продовжує свою творчу діяльність. У Німеччині виходять її книги «В обіймах югендстилю», «Рейнські елегії» (переклад Анни-Галі Горбач).

У 1995 році творчі вечорі поетеси пройшли у великих містах ФРН – Ганновері, Мюнхені, столиці країни – Бонні.

У цей же час УКУ організує творчий вечір поетеси у Лондоні, який мав широкий медійний розголос.

З 1997 по 2000 рік поетеса живе і працює у Києві. Видає книги «Ad astra» та «Рожевий янгол або композиції за кермом», друкує літературознавчі статті, есеї, інтерв’ю, зустрічається з читачами у різних куточках України.

З 2001 року чоловіка Людмили Скирди Юрія Костенка було призначено Надзвичайним і Повноважним Послом України в Японії, куди поетеса переїздить і де живе і працює до 2006 року. За цей час вона видає книги «Сад любові і сонця», «Дзуйхіцу від сакури», «Чарівна мушля» (переклад Йодзі Міва, Костянтина Ткачова). Важливою подією в українсько-японських взаєминах був вихід українською мовою книги Її Величності Імператриці Японії Мітіко «Будувати мости» в перекладі Людмили Скирди. На японському телебаченні творчості поетеси було присвячено кілька програм, її інтерв’ю друкувались в японській пресі, презентації книг відбулись в найбільших містах Японії – Осаці, Кіото, Йокогамі та столиці країни – Токіо. В Японії Людмила Скирда продовжує викладацьку діяльність в університетах Кіото та Сока Гаккай.

У 2006 році Людмила Скирда повернулась на Батьківщину, де продовжувала плідно працювати. З 2006 по 2009 рік мовами цих країн вийшли її книги у ОАЕ («Сьоме небо»), Греції («Еліністичні елегії»), Італії («Метелики і квіти»), Кореї («Сливовий дощ»), Росії («Птахи і квіти чотирьох сезонів»), де, водночас, відбуваються їх презентації, які викликали широкий резонанс у пресі цих держав. Така активна праця за межами нашої держави і на розвій її культури у світі була належно поцінована.

У 2009 році Людмила Скирда презентує українську поезію на Всесвітньому мистецькому фестивалі – Дельфійські ігри у Чеджу (Південна Корея).

У 2009 році Людмила Скрида була нагороджена однією з найвищих літературних італійських відзнак – золотою медаллю Medaglia d’oro — (Медалья д’оро) спілки «Данте Аліг’єрі». У такий спосіб ця впливова інституція оцінила поезію поетеси у перекладі італійською та її вагомий внесок у розвиток культурних зв’язків з Італією та поширення італійської мови та літератури закордоном..

У 2009–2012 рр. Людмила Михайлівна жила і працювала в Китаї, де надрукувала у Пекіні три поетичні книги китайською мовою «Подих Китаю», «Мелодії чотирьох сезонів», «Голоси Піднебесної», а також у Пекіні з’явилось й унікальне видання  – художній альбом «Натхненний вірш – чаруюча картина», у якому 25 найвідоміших художників Китаю проілюстрували вірші поетеси своїми роботами.

Про Скирду пише один з найвідоміших китайських поетів Чень Хаосу, статті про неї з’являються у найпопулярнішій газеті Китаю з багатомільйонним накладом – «Женьмінь жибао», велику увагу творчості Скирди приділяють англомовні видання –«Lookwe», «Globe Us», «Women of China», «Cultural Dialogue», «Voice of Friendship» тощо. Презентації книг Скирди проходили у багатомільйонних містах Пекіні, Шанхаї, Даляні, Сіані та інших. Як правило, це були грандіозні вечори у великих університетах (за 30 тисяч студентів), на яких були присутні тисячі слухачів, відбувались концерти, присвячені Україні, виступали політики, дипломати, вчені.

Після повернення з Китаю Людмила Скирда видає «Бібліографію», книгу віршів «Сто сонетів», «Amor & Море» (іспанською мовою), «О, Ямато», «Сакура гул лари» (узбецькою мовою – друге видання), «О, Європо».

У Мюнхені вийшов художній альбом «Натхнення два крила» разом з молодою художницею Олесею Костюк.

У 2016 році побачила світ монографія «Стою на своїй землі. Борис Олійник. Лірична та епічна творчість» (у співавторстві з професором Наталією Костенко). Цього ж року виходить монографія професора Михайла Наєнка «Поетична карма Людмили Скирди».

Після повернення з Китаю Людмила Скирда видає «Бібліографію», книгу віршів «Сто сонетів», «Amor & Море» (іспанською мовою), «О, Ямато», «Сакура гул лари» (узбецькою мовою – друге видання), «О, Європо».

Окремі вірші поетеси перекладались польською, фінською, португальською, угорською та румунською мовами. Книги Людмили Скирди також перекладено англійською, італійською, грецькою, узбецькою,  іспанською, французькою, російською та німецькою мовами. Людмила Скирда була першою письменницею Незалежної України, перекладеної в Японії, Китаї, Кореї, Об’єднаних Арабських Еміратах та інших країнах. Цей перелік включає в себе усі шість офіційних мов Організації Об’єднаних Націй, а відтак, українську поетесу може читати увесь світ. Доктор філологічних наук, поетеса Людмила Скирда – автор понад 200 наукових статей і культурологічних есе, наукових монографій: «Сучасна українська поезія», «Поет і воїн», «Євгеній Плужник», «Сучасна українська поема». У 2014 році побачила світ «Бібліографія творчості Людмили Скирди». опублікованих як в Україні, так і закордоном. Свої твори Людмилі Скирді присвятили Володимир Дрозд, Юрій Щербак, Дмитро Павличко, Петро Осадчук, Юрій Рибчинський, Маріс Чаклайс, Роман Ткачук, Стефан Цанєв, Ернст Дегаспері.

«ЇЇ ПОЕЗІЯ МОДЕРНА І ВОДНОЧАС ПОЗАЧАСОВА»

Сьогодні ім’я Людмили Скирди є одним з небагатьох українських літературних імен вже широко відомих закордоном. Її поезія ввібрала в себе вплив і європейських, і східних культур, що сприяло появі абсолютно унікального поетичного явища не тільки в контексті української літератури, але і літератур літератур цілого світу.

Портрети Людмили Скирди писали славетні художники України: Григорій Гавриленко (1964, 1970, 1978), Віктор Зарецький (1966, 1970, 1986), Іван Марчук (1979), Іван Бедзір (1967), Ірина Макарова (1978), Микола Компанець (1985), Микола Рапай (1970, 1975, 1982); скульптурні портрети — Макс Гельман (1968), Микола Рапай (1970, 1980), Людмила Мєшкова (2005).

«ВІЧ-НА-ВІЧ ІЗ ЗЕМНОЮ КРАСОЮ»

Нині Людмила Скирда живе і працює в Києві. І за цей короткий проміжок часу побачили світ її нові книги: «О, Європо!», ««Amor & Море» (іспанською мовою),», «100 СОНЕТІВ», «Натхнення два крила», «Solo of the sunny soul», «Клавір літнього дня», книга поезій «Голоси Сакартвело» у перекладі поета, перекладача, літературознавця Рауля Чілачава. Її творчість знаходить відгуки не тільки у пересічних шанувальників поезії, а й оцінку професійних критиків, знавців літератури.

Особливу увагу творчості Скирди приділили польські критики. Так, професор Єжи Єнджеєвич, видатний польський дослідник творчості Тараса Шевченка, переклав вірш «Уроки польської», який був надрукований у журналі «Пшиязнь». Відомий перекладач української літератури Флоріан Неуважний, зокрема, писав: «Розвиток української поезії настільки бурхливий і швидкий, що Ліна Костенко, Драч і Коротич – це вже сьогодні свого роду класики, а їх місце зайняло покоління нових молодих поетів з Людмилою Скирдою та Ігорем Калинцем на чолі». Професор Стефан Козак, найактивніший промотор української літератури в Польщі, присвятив творчості Людмили Скирди цілу лекцію у Варшавському університеті, в якій порівнював поетесу з молодим Миколою Бажаном. Поет і критик Остап Лапський в статті про Людмилу Скирду стверджував, що Скирда наслідує гуманізм Максима Рильського: «Це ті ліричні широти, на яких поезія Скирди і Рильського зустрічатимуться. Її «я» – з його «людиною». Професор з Бордо Еміль Крюба також стає пропагандистом творчості Людмили Скирди. І таким чином її ім’я стає досить-таки відомим за межами тодішнього СРСР, що не могло не викликати питань у радянських спецслужб.

Професор НІКОЛА ФРАНКО БАЛОННІ: «Сто сонетів»… Все в цій книзі, від її композиції і до змісту кожного вірша – істинно сонетне. Природа, сенс існування, любов… Але все разом – про любов, любов до життя, любов до світу біосу, любов до єдиного обранця. Філософія книги в чомусь доволі проста, але водночас і доволі вишукана – цей світ потребує любові, оскільки саме він цю любов продукує.

Які емоції чи враження у мене, як читача, викликають “Сто сонетів”? Ні на мить не замислюючись, відповім – враження теплого літнього дощу, який змиває втому, пил, сум, навіть гріхи, залишаючи світлу і, ніби помолоділу душу, віч-на-віч  із земною красою.

А чи не в цьому суть і призначення справжньої поезії?»

Член Парламентської Асамблеї Ради Європи НЕЛЛІЯ КЛЯЙНБЕРГА:

«О, Європо!» — видання до певної міри унікальне і для України, і для ЄС. Не думаю, що колись і тут, і там з’являлись подібні книги. Я б порівняла ці вірші з канцонами провансальських трубадурів, які запліднили не лише поезію Середньовіччя, а й, безперечно, мали вплив на поезію Відродження. В чому секрет цієї вітальності? Лише в любові!

Саме цей незнищенний дух пронизує книгу української поетеси від першого й до останнього рядка, надаючи її поезії неабиякої транзиторності та універсальності. Це зачудований, позитивний погляд на світ, і в цьому сила книги.

Чому саме позитивний? Тому, що основним рушієм та натхненником автора була Краса. Краса і як суто естетична категорія, і як певне етичне знання або ж відчуття, але не в дусі Сократа, який, як відомо, схилявся до ототожнення

прекрасного і корисного, а скоріше ближче до Платона, який трактував прекрасне як чуттєве задоволення, тобто все те, що радує, надихає, возносить, засліплює захватом.

З іншого боку, в книзі відчутні сильні гегельянські імпульси, оскільки для поетеси навдивовиж значущим залишається і світ мистецтва, «царство прекрасного» (Гегель), що будується або відроджується на ґрунті духа людини, певної чуттєвої видимості самої ідеї, а отже якоїсь вищої

субстанції.

Але облишмо історично-філософські парадигми і повернемось до чудових текстів, присвячених сузір’ю європейських країн, в яких поетесі довелось жити, працювати, відпочивати, подорожувати тощо. Якщо окреслити тематичне коло поезій в загальних рисах, то це буде мистецтво,

історія, природа, архітектура, література і т. п. Жодної політики, побуту, потворного, важко пристрасного. Відчуття гармонії і рівноваги, спокою і радості, доброти і мудрості, захвату і глибоких знань пронизують цю книгу або, точніше, творять духовну атмосферу її. Це поезія зусібіч

модерна, але водночас і позачасова, оскільки її предметом є світова культура, тобто субстанція безсмертна і вічна».

Підготувала МАРІЯ ВИШНЕВСЬКА, 2020

завантаження
×