Оксана Саганюк: Світло Сходу в серці України

Шляхи Господні несповідимі… Якби ще десять років тому мені сказали, що я перекладатиму такі натхненні, такі «східні» вірші Людмили Скирди про Японію — я б нізащо не повірила. Адже саме тоді я зачитувалася її поезіями про Європу, про Захід.

У 2000 році вийшло розкішне видання вибраних творів поетеси — «Ad astra». Білосніжний том із золотим тисненням відкривався віршем «До латини», вперше опублікованим у першій збірці Людмили Скирди «Очікування». Без перебільшення можна сказати, що саме європейська культура, відкрита наново у шістдесяті, стала потужним імпульсом для всього подальшого творчого шляху поетеси.

Завдяки щасливому збігу обставин із 1988 року Людмила Скирда постійно мешкає в Австрії, Німеччині, Франції, Швейцарії та інших країнах, спостерігаючи, досліджуючи й талановито трансформуючи реалії європейського буття. Я абсолютно переконана, що книги Людмили Скирди, видані в Європі («День душі», «Медитації біля Стефансдому», «В обіймах югендстилю», «Рейнські елегії» тощо), у буквальному сенсі започаткували нове явище в українській поезії сучасності. Це було глибоке, суто ліричне — на відміну від драматизму Лесі Українки — дослідження європейського «космосу» на всіх рівнях людської свідомості: емоційному, інтелектуальному й навіть, сказати б, життєвому.

Історія Європи, її філософія та культура, природа й мистецтво — цей світ переломився у свідомості поетеси через слов’янське світосприйняття надзвичайно яскраво, самобутньо, несподівано — як завжди буває, коли відкриваєш для себе інший світ. Досить згадати «Тіні забутих предків» Параджанова.

«Ad astra» залишала по собі відчуття свята, світла, радості. Це була така довгоочікувана книга, що не хотілося випускати її з рук навіть на мить. Було очевидно: так званий «процес євроінтеграції» у тонкому світі поезії не просто розпочався — він досяг апогею. І цим можна було привітати український народ.

Початок нового століття збігся з початком нового етапу життя Людмили Скирди. Разом із чоловіком вона переїжджає до Японії, і вже за рік з’являється її перша книга японською мовою — «Сад любові й сонця». Як і наступні — «Чарівна мушля» та «Дзуйхіцу від сакури», це книги про Японію — загадкову і прекрасну, таємничу й незнану, а від того ще більш чарівну.

Вже з перших рядків стало зрозуміло, що в життя української поетеси прийшло велике, сильне почуття — кохання з першого погляду. Інакше й бути не могло: адже вона вперше ступила на японську землю в період, священний для японського народу, — час цвітіння сакури. Ті, хто бодай раз бачив це дивовижне явище, назавжди зберігають найтепліші спогади, навіть певне просвітлення душі. А якщо доля дарує можливість залишитися в цій країні на п’ять років — захоплення множиться не лише на кожен день, а й на кожну мить перебування в цій прекрасній землі.

І знову — новий якісний етап в українській поезії.

Схід зі своїми ритмами, темами, птахами й квітами, озерами й морями, храмами, садами, горами, своєю культурою, традиціями, ритуалами — словом, Схід у всій його повноті — став для нас, українських читачів, не просто близьким, а й по-справжньому рідним. І все це завдяки унікальному поєднанню обставин, коли українська поетеса зуміла глибоко проникнути в сутність закритого, ієрархічного світу й наблизити його до нас, передавши свій захват, знання, спостереження і радісний досвід пізнання Країни вранішнього сонця.

«Птахи і квіти чотирьох сезонів» — це свого роду вибране. Перекладаючи ці вірші, я не дотримувалася жодного тематичного принципу — вони складалися, як карти, вільно й випадково. Та, як і в будь-якій випадковості, у цій теж є своя закономірність.

Книги Людмили Скирди про Японію виходять або готуються до видання в багатьох країнах — у Кореї, Італії, Греції, Узбекистані, ПАР тощо. Мені надзвичайно приємно долучитися до інтернаціональної спільноти перекладачів цієї видатної слов’янської поетеси.

Час, проведений у роботі над її віршами, став часом щастя, світла й гармонії.

Оксана Саганюк, 2008 рік