У грудні 2009 року, під час прийому з нагоди 10-річчя заснування журналу «Китай», мене познайомили з Послом України в КНР Юрієм Костенком. Він розповів мені про свою Батьківщину, про українську літературу та сказав, що його дружина – поетеса Людмила Скирда.
Через кілька днів я отримав від Посла України збірник віршів його дружини «Квіти і трави чотирьох пір року». Це втілені у літературі спостереження та враження Л.Скирди від Японії, в якій вона перебувала разом з чоловіком, коли він працював Послом України в Японії. Усі вірші у збірці – про Японію, у віршах використовується японська традиційна форма віршоскладання, в результаті вийшли українські короткі вірші. Не можна не відзначити, що така її смілива спроба відкрила нову стежку у поезії, сприяла розвитку культурних обмінів між Україною та Японією.
У своєму листі-відповіді я написав, що дуже хотів би почитати вірші пані Скирди про Китай. Але я й не сподівався, що вже найближчим часом дружина Посла передасть мені понад 20 друкованих рукописів її віршів про Китай.
Прочитавши ці вірші вперше, я трохи розгубився. Не міг зрозуміти, подобаються вони мені чи ні.
Я про українську літературу знаю небагато. В період після Руху 4 травня (1919 р.) в Китаї згадували лише про одного класика української літератури – поета Тараса Шевченка, після утворення КНР видавали у перекладі романи та п’єси Івана Франка; серед сучасних творів – були видані у перекладі романи Олеся Гончара, а також твори ще кількох, але не багатьох, поетів та письменників.
Про сучасний стан розвитку української літератури я не знав практично нічого, оскільки після виходу на пенсію майже не читав іншомовних видань. Поезія Людмили Скирди відкрила мені можливості для розширення кругозору та навчання.
Прочитавши вірші Л.Скирди вперше я був трохи розгублений через те, що її спосіб викладення, зміст, ритм вірша, навіть вживана нею лексика – все виразно відрізнялося від традиційного, мало виразний відтінок сучасності, що було для мене незвичним. Я обрав кілька віршів, які мені сподобались та спробував їх перекласти. Але використані Л.Скидою нові художні засоби, її сучасні погляди та сучасна мова несподівано почали захоплювати мене, викликаючи все більший і більший інтерес.
У віршах багато іншомовних слів, багато імен людей, географічних назв, найменувань будівель… мені довелося шукати їх в енциклопедіях, історичних, літературних та інших довідниках, на географічних картах, але навіть це не змогло повністю вирішити моєї проблеми. Довелося розпитувати саму авторку. Пані Скирда терпляче робила мені пояснення російською мовою, а потім розповіла мені про своє перебування в Китаї.
Пані Людмила – дама середнього зросту, енергійна, елегантна, в неї довге золотисте волосся, вона носить срібні сережки, одягнена у чорний жакет та сіру безрукавку, на шиї – кілька ниток перлин. У пані Скирди яскраві, мов кришталь, очі, у спілкуванні вона дуже ввічлива, разом з тим – досить відверта – нічого не приховуючи, ділилася зі мною своїми думками щодо усіх тем, які я підіймав. Пані Людмила розповіла, що прибула до Китаю як дружина Посла. Перед приїздом вона прочитала чимало літератури про Китай, оскільки хотіла дізнатися якомога більше про місце, куди вона має їхати, з книжок.
Поетеса зізналася, що захоплюється історією, культурою та літературою давнього Китаю, особливо класичною китайською поезією. Вона сказала: «я обожнюю її», що дуже вразило мене. Пізніше, прочитавши поезії Л.Скирди, я відчув, які глибокі почуття вона має до Китаю. Ще я помітив, що у своїй поезії пані Людмила не прагне до опису визначних подій, у її віршах звичайні повсякденні речі, що знаходяться поруч, набувають життєвої та філософської важливості.
У деяких віршах Людмила Скирда спеціально не висловлює відверто усі свої думки, я у таких випадках просив її зробити пояснення. Вона явно не очікувала, що китайський перекладач буде таким прискіпливим, допитуватиметься до усіх тонкощів. Я сказав, що, перекладаючи вірші, я завжди прагну якомога глибше зрозуміти думки автора, інакше дуже легко при перекладі щось упустити або вжити невірне слово чи вираз.
Я запитав пані Людмилу, як довго вона в Китаї. Вона відповіла, що менше, ніж півроку, приїхала як раз напередодні урочистих днів святкування 60-річчя Китайської Народної Республіки. За цей час встигла відвідати будинок-музей Сун Цінлін, низку художніх та мистецьких виставок і заходів, взяла участь у святкових заходах з нагоди Свята Середини осені. Також була на екскурсіях на заводі скла, у пекінських старовинних кварталах – «хутунах», зрештою, як тільки в неї є час, вона активно ходить на екскурсії, проводить зустрічі, бере участь у різноманітних заходах, а після цього пише, пише…
Вона каже: «Коли іноземний перекладач перекладає мої римовані вірші, йому дуже складно. Зараз, пишучи про Китай, у деяких творах я пишу у стилі неримованого віршу, хоча у деяких я зберегла риму.» Я попросив пані Людмилу прочитати мені кілька своїх творів, вона з радістю задовольнила моє прохання.
Чоловік Л.Скирди пан Посол Юрій Костенко тривалий час працював в Міністерстві закордонних справ України, був послом у низці країн, зокрема, в Австрії, Німеччині, Франції, Швейцарії, Японії. Перед призначенням до Китаю працював Першим заступником Міністра. Таким чином пані Людмила мала можливість відвідати разом з чоловіком багато країн, багато дізнатися про ці місця та людей, які там живуть, вивчати місцеві історію та культуру та, зрештою, написати цілу низку поетичних збірок. На сьогоднішній день її вірші перекладені багатьма мовами, видано цілу низку її авторських збірок.
Одного разу пані Скирда сказала мені: «Кожного разу, перебуваючи на презентації збірок моїх творів за кордоном, я на власні очі бачу, яке велике значення для розвитку культурного співробітництва може мати одна маленька збірка віршів!» І ще: «Якщо мої вірші про Китай вдасться перекласти китайською, я почуватимусь неймовірно щасливою. Я переконана, що ця збірка поезій сприятиме зміцненню дружніх зв’язків між українським і китайським народами, розвитку культурних та літературних обмінів між двома державами.»
Наскільки мені відомо, за часів Радянського Союзу була видана лише одна окрема збірка поезій про Китай – у 50-х роках вийшла збірка віршів російського поета Тихонова. Поезії Людмили Скирди стануть ще одним оспівуванням Китаю у творчості українських поетів.
